понедельник, 29 августа 2016 г.

З історії розвитку інклюзивного навчання

Шановні колеги!
Сподіваюся, що ви ознайомилися з матеріалом, розміщеним на сторінках блогу, у якому описаний міжнародний досвід організації навчання дітей з особливими потребами.
Історичний екскурс познайомив Вас з багатьма діячами та науковцями, представниками різних країн, які свого часу розробляли методики роботи з дітьми, що мають фізичні вади, були авторами певних наукових теорій у цій галузі. Серед них французький лікар Жан-Марк Ітард (зробив у 1800 першу спробу навчати дітей з вадами), російський науковець (білорус за походженням) Лев Семенович Виготський, який заклав основу методики навчання та виховання дітей з розумовими та фізичними вадами, італійська лікарка Марія Монтессорі  (прославилася розробкою педагогічної «методики Монтессорі») та багато інших.
Сьогодні ми будемо говорити про людину, яка у сузір’ї постатей, що визначають історію розвитку української суспільно-громадської думки, просвітницького руху кінця ХІХ і до 40-х років ХХ ст. займає своє вагоме місце. Це Софія Федорівна Русова, яка присвятила своє життя створенню національної системи виховання й освіти.
Софія рано залишилася сиротою, і перед нею постало питання: який шлях обрати?  І вона вирішує присвятити себе школі. З цією метою їде до Петербургу, де вивчає досвід кращих педагогів: твори Песталоцці, Руссо, Дістервега, Фребеля. Пізніше у своїх «Споминах» Софія напише: «Душа дітей, їх задоволення — от що чарувало мене».
Серед багатьох напрямків педагогічної діяльності С. Русової значне місце посідають проблеми виховання дітей з особливими потребами, вона вважає, що процес навчання і виховання таких дітей тісно пов’язані між собою. Вчена керувалася положеннями про те, що всі діти (всіх верств, діти здорові й з розумовими та фізичними вадами) - обов’язково підлягають процесу виховання. На запитання «Кого виховувати і вчити повинна школа?» - відповідала, що школа має приймати усіх дітей, у т. ч. «слаборозумних», «недорозвинених», «дефективних», які є вислідом «ненормальних умов нашого життя», і які теж мусять отримати «можливу до їх сил освіту».
Треба зазначити, що хоч використання терміну «дефективний» є коректним з наукової точки зору, однак ця назва з морально-етичних позицій пізніше була замінена іншою термінологією. Проте С.Русова використовувала цей термін, як і терміни «анормальні діти», «недорозвинені», «слабо розумні», ні в якому разі не принижуючи гідності цих дітей, а, навпаки, визначила особливості, педагогічні підходи до хворих дітей, а також шляхи, як зробити їх життя повноцінним.
Психолого-педагогічні засади роботи з дітьми, що мають вади розумового розвитку Софія Русова розглянула в статті «Дещо про дефективних дітей у школі». Як неодмінну умову результативності виховання С. Русова розглядала той факт, що «дефективні» діти не мають жити ізольовано. Потрібно дати цим дітям найбільший можливий розвиток усім приспаним здібностям і повернути збуджені сили на корисну діяльність.
Тому одним з принципів виховання вважала принцип індивідуалізації, адже «діти дуже одно від одного відрізняються, хоч і межи ними є багато спільного».
Софія Федорівна відзначила умови виховання гармонійно розвиненої особистості. Одна з них - виховання має бути індивідуальне, пристосоване до природи дитини.
Індивідуалізація є необхідною умовою інклюзивного навчання, яке сьогодні набуває все більшого поширення.

Поради з основних принципів етикету
у спілкуванні з людьми з інвалідністю

Люди з інвалідністю є споживачами таких самих послуг, як і люди без інвалідності. Розуміння того, чого саме хоче споживач, вимагає зосередження уваги на людині, а не на її інвалідності. Перше й найголовніше - необхідно побачити людину. Потреби людини можуть бути різними, Ваш підхід до задоволення потреб повинен залишатися однаковим для всіх.
Люди з інвалідністю, з якими ви зустрінетесь, перш за все не потребують жалю.
Важливо пам’ятати, що не всі люди з інвалідністю користуються візками. Наприклад, є особи з вадами зору, слуху; люди з обмеженими можливостями пересування, які під час ходи можуть використовувати допоміжні засоби, як то паличка, милиці, а також люди з розумовими вадами. Крім того, є набагато більше людей з «непомітними» чи «прихованими» ураженнями, як то артрит, серцеві захворювання, ускладнене дихання тощо.
Спілкування
Належна комунікація важлива під час надання допомоги будь-якій людині з інвалідністю. З питань, що стосуються людини з інвалідністю, важливо завжди пам’ятати, що потрібно звертатись безпосередньо до цієї людини, а не до супроводжуючої її особи.
-Розмовляючи з людиною, яка пересувається на візку, намагайтеся розташуватися так, що її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову. Також, можливо, Вам доведеться переміститись у більш «спокійну зону» для того, щоб допомогти такій особі поспілкуватись з Вами.
Допомога людині з інвалідністю
-Не робіть висновків, що особа з інвалідністю потребує допомоги, тому що вона має інвалідність.
Те, що Вам може здатись «боротьбою» чи подоланням перешкод, для когось може бути гарно скерованим звичайним процесом – у власному темпі та власним шляхом. Завжди спочатку спитайте, і якщо особа з інвалідністю каже Вам, що він/вона не потребує Вашої допомоги, просто прийміть цю відповідь. Не нав’язуйте свою допомогу й не ображайтесь, якщо від Вашої пропозиції відмовляться.
-Ніколи не торкайтесь людини з інвалідністю чи їх допоміжних засобів пересування без їх дозволу. Це неввічливо, а також може вплинути на їх баланс.
-Якщо Вашої допомоги потребує користувач візка, спочатку спитайте людину, куди вона хоче дістатись, а потім проінформуйте, що Ви збираєтесь довезти її.
Найголовніше: не стороніться людей з інвалідністю. Якщо Ви готові вести себе з ними з повагою й розумінням, вони не образяться, якщо Ви помилитесь.
У процесі взаємодії учителя з дітьми з особливими освітніми потребами вчитель разом із командою має оволодіти основними правилами педагогічного етикету, які покликані спростити спілкування з такими дітьми, налагодити ефективну взаємодію із ними, створити комфортні умови, позитивне психологічне середовище для цих дітей.

Найперший і найголовніший принцип у спілкуванні з учнем з особливими освітніми потребами – це бачити в ній особистість, а не її інвалідність.

Робота з батьками дітей, що мають особливі освітні потреби

Налагодження ефективних стосунків

Запорукою добрих взаємовідносин між школою і сім'єю є повага, некритичне ставлення і співчуття. Оскільки родини є головними вчителями своїх дітей, вони мають повне право на особливу увагу і повагу з боку професіоналів. Педагоги можуть багато в чому допомогти батькам. Вони можуть почати розмови на теми, про які сім'я говорити не наважується. Наприклад, чимало батьків «особливих» дітей спочатку приховують свій гнів, образу, розпач. Коли ж бачать, що вчитель розуміє їхні почуття, вони охоче йдуть на контакт з ним.
Некритичне ставлення

Педагоги мають позитивно та відкрито ставитися до батьків дітей, незалежно від їхніх людських якостей. Коли вчитель не дає оцінок, не критикує, а делікатно, без будь-якого тиску заохочує родини до прийняття власних рішень, імовірність позитивного результату висока. Якщо ж учитель не схвалює дії батьків стосовно дитини, це може викликати відчуженість і опір з їхнього боку.
Співчуття

Педагоги повинні враховувати сімейні обставини, співчувати родинам і відповідним чином демонструвати це під час спілкування. Спостерігаючи за реакцією батьків, учитель може визначити, чи достатньо ефективно він демонструє своє співчуття. Ті сім'ї, які щиро діляться з ним особистим, напевно відчувають співчуття з його боку. Учні ж сімей, які не схильні ділитися своїми турботами, ймовірно, цього не помічають.

Комунікативні вміння

Наступним кроком є відповідний розвиток комунікативних умінь та навичок учителів.
Для цього можна використовувати такі прийоми:
застосовувати активне слухання. Вчитель має уважно вислуховувати членів сімей, з повагою ставитися до їхньої точки зору і пропонувати свою допомогу. За такого підходу в учителя є можливість зрозуміти, як дивляться на себе, своїх дітей та ситуацію члени родин.
ставити запитання. Вчитель має заохочувати батьків до розмови, розпитувати їх, з’ясовувати незрозумілі моменти. Треба ставити і конкретні запитання, і запитання, що спонукають до розгорнутих відповідей, дискусії. Наприклад, запитання «Які труднощі є у вашої дитини?» або «Що полюбляє ваш малюк?» заохочують батьків до розповіді. Конкретні ж запитання потребують коротких відповідей.  Наприклад: «У вас є інші діти?», «Чи катається ваша дитина на велосипеді?» Слід звертати увагу на манеру спілкування батьків і характер відповідей. Учитель повинен висловлювати свою повагу до родин, відповідним чином коригуючи  запитання.
реагувати на почуте та з'ясовувати незрозуміле. Під час бесіди вчитель має відповідним чином коментувати почуте. Це дає змогу батькам зрозуміти, що їх слухають і розуміють. На завершення треба знову коротко змалювати ситуацію і з'ясувати незрозумілі питання.
підходити до проблем з різних боків. Педагог повинен пропонувати батькам дивитися на ситуації з різних боків і розглядати різні шляхи розв'язання проблем. Наприклад, коли батьки скаржаться на погану поведінку дитини, вчитель може допомогти їм зрозуміти, що проблема не в дитині, оскільки в цьому випадку вона просто не здатна виконати поставлене перед нею завдання.

Стратегія ефективного спілкування

Родини часто занадто хвилюються з приводу щоденних успіхів своїх малят. Їм необхідно пояснювати, що навчання відбувається невеликими кроками, однак постійно. Щоб заспокоїти батьків, корисно спілкуватися з ними в неформальних умовах.
Бесіди на початку та наприкінці навчального дня.
У розкладі треба передбачити вільні ненапружені періоди на початку і в кінці робочого дня (по тридцять хвилин), коли діти можуть гратися і працювати у класі разом зі своїми батьками. Зранку члени родин приводять дітей до дитячого садка (школи) і допомагають їм сконцентруватися, їх має зустрічати хто-небудь із членів педагогічного колективу, вітати і пропонувати обмінятися інформацією щодо дітей та навчання. Через деякий час, коли батьки ознайомляться з навчальним процесом, слід запропонувати їм брати участь у роботі: надавати адміністративну підтримку, ремонтувати іграшки чи допомагати вчителеві готувати клас до занять.
Записки і записники.
Обмін короткими, неформальними записками сприяє налагодженню добрих стосунків з родинами. Записки, які передають додому через дитину, можуть розповідати про конкретні досягнення учня, його нові вміння чи поведінку. В них може висловлюватися подяка за допомогу. Слід також заохочувати батьків надсилати педагогам записки. Такий підхід особливо успішний, коли вчитель працює над конкретним завданням, а родина в цьому допомагає.
За регулярного спілкування доцільно передавати додому і повертати назад до школи записник, особливо в разі відсутності вдома у дитини телефону. Коли йдеться про учня з особливими потребами чи проблемами, такий записник гарантує безперервність спілкування та поінформованість і батьків, і вчителів про успіхи дитини та зміни у її поведінці. Такий підхід найефективніший тоді, коли обмін інформацією відбувається не менше, ніж раз на тиждень. Він особливо придатний для спілкування з батьками, які хочуть викладати свої думки письмово.



Дошки оголошень.
З інформації на дошках оголошень родини дітей дізнаються про заняття, які відбуваються у школі. На них можна розмістити відомості загального характеру, наприклад, розклад батьківських зборів чи статті про розвиток дитини. На дошках оголошень можуть бути вивішені зразки дитячих малюнків, оповідання про екскурсії чи фотокартки членів сімей учнів. Повідомлення на дошках оголошень можуть повторювати чи підкреслювати інформацію, яку батьки отримували іншими шляхами, скажімо, через бюлетені чи записки.
Важливо, щоб дошки оголошень були яскравими і привабливими. Інформацію на них треба регулярно поновлювати, що по черзі можуть робити всі члени педагогічного колективу. Будьте творчими, дошки оголошень мають відбивати атмосферу та діяльність у класі. Якщо батько одного з учнів художник, запросіть його помалювати з дітьми і потім розвісьте ці роботи на дошці оголошень.
Інформаційні бюлетені.
Бюлетені, які розсилають кожні два тижні або щомісяця, дають змогу всім родинам бути повністю поінформованими про шкільні справи. Вони можуть присвячуватися певним подіям чи заняттям або містити рекомендації щодо домашніх вправ. Інші бюлетені можуть мати характер нагадування чи тематичний. До бюлетенів варто включати статті про розвиток дитини. Отже, інформаційні бюлетені можуть містити:
-Оголошення щодо зборів, екскурсій та інших подій.
-Звертання по допомогу.
-Місцеві новини.
-Повідомлення щодо поточної роботи у класі.
-Поради стосовно домашніх занять.
-Подяки добровольцям чи запрошення брати участь у волонтерській роботі.
Бюлетені повинні бути короткими і легкими для читання. Краще регулярно розсилати короткі бюлетені, ніж великі час від часу. В бюлетенях треба часто згадувати імена конкретних дітей та членів їхніх родин. Слід стежити за тим, щоб за певний проміжок часу відзначити всіх учнів та батьків.

Надання підтримки родинам

Обмін інформацією
Одне з важливих завдань учителя - зустрічатися з батьками, обмінюватися з ними інформацією та розглядати можливі варіанти навчання дітей. Якщо вчитель знає сімейні обставини і діє відповідно, він може надати родинам суттєву допомогу.
Дуже цінними є навіть прості розповіді про успіхи і проблеми учнів. Учитель – важливе джерело інформації для родин, тому він має відверто розповідати про проблеми дітей, а також навчати батьків працювати і взаємодіяти з малятами.
Звичайно, вчителі не можуть надати батькам всієї потрібної інформації стосовно роботи з дітьми з розладами.
Це не варто розглядати як свідчення низької кваліфікації. Всього осягнути неможливо, тому треба мати справді необхідні знання, а також знати джерела знаходження іншої інформації. У разі, коли вчитель сам не може відповісти на запитання чи розв'язати проблему, він повинен звернутися  до інших членів педагогічного колективу або допомогти  родинам знайти відповідного фахівця.
Рекомендації шодо облаштування дошки оголошень
-Розміщуйте інформацію на висоті очей дорослої людини.
-Регулярно змінюйте на ній хоча б деяку інформацію.
-Пам’ятайте, що всім приємно побачити фотокартку чи ім'я своєї дитини.
-Вивішуйте дитячі роботи.
-Інформація має бути короткою.
-Запрошуйте сім'ї брати участь в оформленні.
-Вивішуйте повідомлення про внесок у навчальний процес тих чи інших родин, наприклад, письмову подяку за участь у проекті.
-Призначайте двох людей, відповідальних за оформлення. Працювати удвох легше і цікавіше.
Батьківські збори
Батьківські збори проводять із багатьох причин. На початку навчального року вчитель збирає батьків, щоб познайомитися й розповісти їм про навчальні програми. Під час наступних зборів обговорюють прогрес дітей, розглядають шляхи поліпшення навчального довкілля і програми, з'ясовують питання, які викликають тривогу в учителів або батьків. Збори проводять через регулярні проміжки часу протягом усього навчального року.
-Збори до початку занять допомагають налагодити початковий контакт з родинами і дають дитині змогу ознайомитися з класом. Під час цих зборів учитель розповідає про мету програми, ділиться своїми сподіваннями стосовно дітей та їхніх батьків, відповідає на запитання. Вчитель також розпитує батьків, щоб отримати необхідні відомості про учнів.
-Наступні збори проводять через кілька місяців після початку навчального року (восени чи навесні), коли діти вже звикли до класу й одне до одного. Вчитель інформує батьків про успіхи і труднощі дітей, а також продовжує розповідати про програму. Ці збори є доброю нагодою обговорити питання, які турбують учителя і батьків.

-Під час зборів наприкінці навчального року доцільно обговорити індивідуальний навчальний план і окреслити нові цілі та завдання. Потім цей план передають учителеві, який працюватиме з дітьми наступного року. Це добра нагода, щоб запропонувати батькам заняття для дітей на літній період. Дуже важливо, аби процес активного навчання тривав і влітку.

Поради вчителям з організації інклюзивного навчання

Шановні колеги!

Ми з Вами живемо у бурхливий час, спостерігаючи і стаючи учасниками змін, які відбуваються у нашій державі, а відповідно в освітній політиці, яка є сьогодні державно-громадською політикою і узгоджується із суспільством.
Перед освітою розкриваються нові обрії, змінюються пріоритетні цілі.
Наше сьогодення висуває нові вимоги до цілей, завдань, структури та змісту освіти, зокрема, інклюзивної, яка вимагає особливого підходу до процесу навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами.
Інклюзивна освіта сьогодні – це вимога часу.
Останнім часом усе більше батьків дітей з особливими потребами бажають, щоб їхні діти навчалися та виховувалися разом зі здоровими однолітками. І наше завдання допомогти батькам подолати свої страхи та проблеми, повірити у свою дитину.
Для успішної реалізації інклюзивних навчання надзвичайно важлива ефективна співпраця педагогів і родин дітей з особливими освітніми потребами.
На думку вчених, існує три фактори, які допомагають школі залучати батьків до активної участі в ухваленні усіх рішень, що стосуються дитини з особливими освітніми потребами:
-сприятлива атмосфера, коли педагогічний колектив дружньо налаштований і допомагає в усьому;
-постійне двостороннє спілкування між родиною дітей і школою;
-сприйняття батьків як колег.
Налаштованість школи на співпрацю з батьками виявляється в діях адміністрації, класного керівника, допоміжного персоналу. Досвід такої роботи залежить від того, яким чином колектив навчального закладу тлумачить і реалізовує своє бачення роботи з батьками. Адміністрація має усвідомити: батьки та родини відіграють важливу роль в освіті своїх дітей.

Для  педагогів практика, орієнтована на сім'ю, означає: визначення цілей і шляхів їх досягнення, погоджених із родинами. Це підвищує вірогідність отримання бажаних результатів, впевненість і компетентність, здатність батьків і родичів ухвалювати рішення стосовно їхньої дитини та всієї родини упродовж усього життя. Педагоги мають бути підготовлені до роботи з усіма членами родини, а батьки - до співпраці зі школою. Доведено: батьки беруть участь в освіті своїх дітей коли переконані, що можуть бути залучені до цієї важливої роботи; відчувають, що можуть бути корисними для своєї дитини; усвідомлюють, що школа спонукає їх до залучення. Саме ці фактори найважливіші в усвідомленні батьками своєї ролі та власної ефективності. Так, наприклад, ступінь задоволення батьків включенням їхніх дітей у загальноосвітній простір безпосередньо пов'язаний з розумінням школою особливостей порушень розвитку дітей та їхніх потреб, а також  з мірою здійснення пристосувань середовища, з готовністю школи працювати з батьками.