понедельник, 29 августа 2016 г.

З історії розвитку інклюзивного навчання

Шановні колеги!
Сподіваюся, що ви ознайомилися з матеріалом, розміщеним на сторінках блогу, у якому описаний міжнародний досвід організації навчання дітей з особливими потребами.
Історичний екскурс познайомив Вас з багатьма діячами та науковцями, представниками різних країн, які свого часу розробляли методики роботи з дітьми, що мають фізичні вади, були авторами певних наукових теорій у цій галузі. Серед них французький лікар Жан-Марк Ітард (зробив у 1800 першу спробу навчати дітей з вадами), російський науковець (білорус за походженням) Лев Семенович Виготський, який заклав основу методики навчання та виховання дітей з розумовими та фізичними вадами, італійська лікарка Марія Монтессорі  (прославилася розробкою педагогічної «методики Монтессорі») та багато інших.
Сьогодні ми будемо говорити про людину, яка у сузір’ї постатей, що визначають історію розвитку української суспільно-громадської думки, просвітницького руху кінця ХІХ і до 40-х років ХХ ст. займає своє вагоме місце. Це Софія Федорівна Русова, яка присвятила своє життя створенню національної системи виховання й освіти.
Софія рано залишилася сиротою, і перед нею постало питання: який шлях обрати?  І вона вирішує присвятити себе школі. З цією метою їде до Петербургу, де вивчає досвід кращих педагогів: твори Песталоцці, Руссо, Дістервега, Фребеля. Пізніше у своїх «Споминах» Софія напише: «Душа дітей, їх задоволення — от що чарувало мене».
Серед багатьох напрямків педагогічної діяльності С. Русової значне місце посідають проблеми виховання дітей з особливими потребами, вона вважає, що процес навчання і виховання таких дітей тісно пов’язані між собою. Вчена керувалася положеннями про те, що всі діти (всіх верств, діти здорові й з розумовими та фізичними вадами) - обов’язково підлягають процесу виховання. На запитання «Кого виховувати і вчити повинна школа?» - відповідала, що школа має приймати усіх дітей, у т. ч. «слаборозумних», «недорозвинених», «дефективних», які є вислідом «ненормальних умов нашого життя», і які теж мусять отримати «можливу до їх сил освіту».
Треба зазначити, що хоч використання терміну «дефективний» є коректним з наукової точки зору, однак ця назва з морально-етичних позицій пізніше була замінена іншою термінологією. Проте С.Русова використовувала цей термін, як і терміни «анормальні діти», «недорозвинені», «слабо розумні», ні в якому разі не принижуючи гідності цих дітей, а, навпаки, визначила особливості, педагогічні підходи до хворих дітей, а також шляхи, як зробити їх життя повноцінним.
Психолого-педагогічні засади роботи з дітьми, що мають вади розумового розвитку Софія Русова розглянула в статті «Дещо про дефективних дітей у школі». Як неодмінну умову результативності виховання С. Русова розглядала той факт, що «дефективні» діти не мають жити ізольовано. Потрібно дати цим дітям найбільший можливий розвиток усім приспаним здібностям і повернути збуджені сили на корисну діяльність.
Тому одним з принципів виховання вважала принцип індивідуалізації, адже «діти дуже одно від одного відрізняються, хоч і межи ними є багато спільного».
Софія Федорівна відзначила умови виховання гармонійно розвиненої особистості. Одна з них - виховання має бути індивідуальне, пристосоване до природи дитини.
Індивідуалізація є необхідною умовою інклюзивного навчання, яке сьогодні набуває все більшого поширення.

Поради з основних принципів етикету
у спілкуванні з людьми з інвалідністю

Люди з інвалідністю є споживачами таких самих послуг, як і люди без інвалідності. Розуміння того, чого саме хоче споживач, вимагає зосередження уваги на людині, а не на її інвалідності. Перше й найголовніше - необхідно побачити людину. Потреби людини можуть бути різними, Ваш підхід до задоволення потреб повинен залишатися однаковим для всіх.
Люди з інвалідністю, з якими ви зустрінетесь, перш за все не потребують жалю.
Важливо пам’ятати, що не всі люди з інвалідністю користуються візками. Наприклад, є особи з вадами зору, слуху; люди з обмеженими можливостями пересування, які під час ходи можуть використовувати допоміжні засоби, як то паличка, милиці, а також люди з розумовими вадами. Крім того, є набагато більше людей з «непомітними» чи «прихованими» ураженнями, як то артрит, серцеві захворювання, ускладнене дихання тощо.
Спілкування
Належна комунікація важлива під час надання допомоги будь-якій людині з інвалідністю. З питань, що стосуються людини з інвалідністю, важливо завжди пам’ятати, що потрібно звертатись безпосередньо до цієї людини, а не до супроводжуючої її особи.
-Розмовляючи з людиною, яка пересувається на візку, намагайтеся розташуватися так, що її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову. Також, можливо, Вам доведеться переміститись у більш «спокійну зону» для того, щоб допомогти такій особі поспілкуватись з Вами.
Допомога людині з інвалідністю
-Не робіть висновків, що особа з інвалідністю потребує допомоги, тому що вона має інвалідність.
Те, що Вам може здатись «боротьбою» чи подоланням перешкод, для когось може бути гарно скерованим звичайним процесом – у власному темпі та власним шляхом. Завжди спочатку спитайте, і якщо особа з інвалідністю каже Вам, що він/вона не потребує Вашої допомоги, просто прийміть цю відповідь. Не нав’язуйте свою допомогу й не ображайтесь, якщо від Вашої пропозиції відмовляться.
-Ніколи не торкайтесь людини з інвалідністю чи їх допоміжних засобів пересування без їх дозволу. Це неввічливо, а також може вплинути на їх баланс.
-Якщо Вашої допомоги потребує користувач візка, спочатку спитайте людину, куди вона хоче дістатись, а потім проінформуйте, що Ви збираєтесь довезти її.
Найголовніше: не стороніться людей з інвалідністю. Якщо Ви готові вести себе з ними з повагою й розумінням, вони не образяться, якщо Ви помилитесь.
У процесі взаємодії учителя з дітьми з особливими освітніми потребами вчитель разом із командою має оволодіти основними правилами педагогічного етикету, які покликані спростити спілкування з такими дітьми, налагодити ефективну взаємодію із ними, створити комфортні умови, позитивне психологічне середовище для цих дітей.

Найперший і найголовніший принцип у спілкуванні з учнем з особливими освітніми потребами – це бачити в ній особистість, а не її інвалідність.

Комментариев нет:

Отправить комментарий